Ответ или решение
В «Психології мистецтва» Виготській резюмує свої роботи 1915-1922 років, підводить їх підсумок. Разом з тим ця книга готує ті нові психологічні ідеї, які склали головний внесок Виготського в науку, і розвитку яких він присвятив все своє подальше — — на жаль, дуже коротке — — життя.
Л. С. Виготський підходить до витворів мистецтва як психолог, але як психолог, що порвав із старою субєктивно-емпіричною психологією. Тому в своїй книзі він виступає проти традиційного психологізму в трактуванні мистецтва. Вибраний їм метод є обєктивним, аналітичним. Його задум полягав в тому, щоб, аналізуючи особливості структури художнього твору, відтворити структуру тієї реакції, тієї внутрішньої діяльності, яку він викликає. В цьому Виготській бачив шлях, що дозволяє проникнути в таємницю неминущого значення великих витворів мистецтва, знайти те, через що грецький епос або трагедії Шекспіра дотепер продовжують, за словами Маркса, «доставляти нам художню насолоду і у відомому відношенні служити нормою і недосяжним зразком».
Аналіз структури художнього твору і складає головний зміст «Психології мистецтва» Виготського. Звичайно аналіз структури звязується в нашій свідомості з уявленням про аналіз чисто формальному, відвернутому від змісту твору. Але у Виготського аналіз структури не відволікається від змісту, а проникає в нього. Адже зміст художнього твору — — це не матеріал, не фабула; його дійсний зміст є дієвий його зміст — — те, що визначає специфічний характер естетичного переживання, що викликається ним. Зміст, що так розуміється, не просто вноситься в твір ззовні, а осмислюється в ньому художником. Процес творення цього змісту і кристалізується, відкладається в структурі твору, подібно тому як, скажімо, фізіологічна функція відкладається в анатомії органу.
Дослідження «анатомії» художнього твору відкриває багатоплановість адекватної йому діяльності. Перш за все, його дійсний зміст вимагає подолання властивостей того матеріалу, в якому воно себе утілює, — — тієї речовинної форми, в якій воно знаходить своє існування. Для передачі теплоти, одушевленої і пластичності людського тіла скульптор обирає холодний мармур, бронзу або шарувате дерево; розфарбованій восковій фігурі не місце в музеї мистецтв, швидше — — цей твір для паноптикуму.
Предметом дослідження в «Психології мистецтва» є твори художньої літератури. Їх аналіз особливо важкий внаслідок того, що їх матеріал є мова, тобто матеріал смисловий, релевантний утілюваному в ньому змісту. Тому-то в літературно-художньому творі те, що реалізує його зміст, може здаватися співпадаючим з самим цим змістом. Насправді ж і тут відбувається «развтілення» матеріалу, але тільки развтілення не речовинних його властивостей, не «фазичної сторони» слова, як сказав би пізніше Виготській, а його внутрішньої сторони — — його значень. Адже значення художнього твору упереджено, і цим він підіймається над байдужістю мовних значень.
Одна із заслуг Л. С. Виготського — — блискучий аналіз подолання «прозаїзму» мовного матеріалу, піднесення його функцій в структурі творінь художньої літератури. Але це тільки один план аналізу, що абстрагується від головного, що несе в собі структура твору. Головне — — цей рух, який Виготській називає рухом «противовідчуття». Воно-то і створює вплив мистецтва, породжує його специфічну функцію.
На нашем сайте представлено множество школьных и студенческих вопросов и ответов на них. Также, вы можете задать свой вопрос или помочь другим учащимся, ответив на существующие вопросы. Для этого пишите ответы в комментариях.
Для того, чтобы найти ответ на ваш вопрос, а он наверняка есть в нашей базе, пользуйтесь формой поиска по сайту!